Геннадій Копейка: в альпінізмі досягають висот люди неординарні

Інтерв’ю для команди МКС зі старшим тренером збірної України з альпінізму Геннадієм Васильовичем Копейкою, матеріал надіслала Аліса Покровська

Завітавши кілька тижнів тому до Харкова, ми просто не могли не зустрітися з одним з найвидатніших вітчизняних альпіністів, майстром спорту міжнародного класу, “Сніжним Барсом”, президентом Харківської федерації альпінізму і скелелазіння, старшим тренером збірної України з альпінізму Геннадієм Васильовичем Копейкою. У 1992 році він став першим українцем та 74-ю людиною у світі на найбільш смертоносному 8-тисячнику планети К2, здійснивши сходження у зв’язці з Володимиром Балибердіним. За його плечима – понад 150 складних сходжень, і на цьому він не збирається зупинятися. Спеціально для рубрики “МКС – пряма мова” Геннадій Васильович виклав своє бачення розвитку вітчизняного альпінізму, поділився своїми найближчими планами, а також визначив ключові виклики та перспективи спортивних сходжень.

– Геннадію Васильовичу, серед безлічі гірських районів, у яких Ви здійснили численні сходження, у які гори Вам хочеться повертатися найбільше?
– Найбільше хочеться повертатися в Гімалаї. Гімалаї – це Мекка альпінізму, там особлива атмосфера, і туди хочеться повертатися знову і знову. Останнім часом ми полюбили Альпи: це комфортний район зі зручними переїздами на автомобілі та красивою природою.
– Які перспективні і спортивно цікаві райони Ви бачите для проходження українськими спортсменами у найближчому майбутньому?
– Для висотних сходжень це, звісно, Гімалаї та Каракорум. Окрім 8-тисячників, там є безліч піків висотою 7 тисяч метрів, на яких можна знайти маршрути для першопроходів. За наявності грошей це дуже перспективні маршрути, з якими можна зайняти непогані місця на міжнародних змаганнях.

Г.В. Копейка на передвершинному плечі К2, фото В.С. Балибердіна, 1992 рік
– Як учасник чотирьох гімалайських експедицій, як Ви ставитесь до зимових сходжень на 8-тисячники? Наскільки це обґрунтований ризик?
– На сьогодні усі 8-тисячники підкорені, і, звісно, хочеться чогось, що ще ніхто не робив. Прагнення зійти взимку на всі 8-тисячники назріло, коли потрібні були нові досягнення. Багато людей виконали програму сходжень на усі 14 найвищих вершин планети. Це прагнення людини – подолати себе і зробити щось надприродне. Хоча, звісно, взимку 8-тисячник – це не дуже природно, і часто виникають великі проблеми.
Вам неодноразово доводилось потрапляти в екстремальні ситуації на висоті, зокрема, у холодні ночівлі, розкажіть, як пережити такі ситуації?
– Головне – не падати духом, зігріватися емоційно і фізично, рухатись, не розслаблятися. Якщо людина змирилася з тим, що вона може загинути, то вона загине. Якщо буде боротися – виживе.
Як Ви прокоментуєте нещодавню ситуацію під час зимової польської національної експедиції на К2, коли Денис Урубко вирішив піднятися самостійно всупереч баченню Кшиштофа Велицького? Адже альпінізм – це, передусім, командний вид спорту. Ви зазначали, що Ваш напарник Володимир Балибердін мав схильність до соло-сходжень…
– В альпінізмі досягають висот люди неординарні. Часто вони дуже своєрідні, вони мають своє бачення, яке відстоюють. Такі люди, як Анатолій Букрєєв, з яким мені пощастило здійснювати сходження, Балибердін… У радянські часи ми вважали, що альпінізм – це командний вид спорту, в команді треба ходити, щоб страхуватися. Але для таких яскравих особистостей межі немає, немає закону. Коли ми ходили з Балибердіним, він часто усамітнювався на сходженнях. Був навіть такий випадок, коли у базовому таборі К2 він зник на три дні, нікому нічого не сказав, а через три дні повернувся і сказав, що, мовляв, я тут спробував на Броуд Пік сходити, але зверху виявилось забагато снігу, одному не вдалося його подолати. Звісно, це неправильно по відношенню до всієї експедиції. Якщо ти працюєш в команді, треба там залишатися. Урубко говорить, що він солдат, а Велицький – генерал, але насправді вийшло, що він вчинив інакше.

В.С. Балибердін та Г.В. Копейка після сходження на К2, 1992 рік
Які головні виклики Ви зараз бачите перед вітчизняним альпінізмом?
– Виклики мають бути адекватними засобам. Цього року у нас команда планує сходження на Гашербрум, є команда, яка планує технічне сходження або на Памірі, в районі Каравшин, або, можливо, навіть в Альпах. Наприклад, якийсь серйозний маршрут на Ейгер. Плани є, але подивимось, як буде із засобами.
Що в цілому чекає на вітчизняний альпінізм у майбутньому? Яким Ви бачите це майбутнє?
– Я думаю, що альпінізм буде надалі розвиватися у двох напрямках – комерційний та спортивний. І тут треба попрацювати, щоб гіди та інструктори були кваліфікованими, і не було нещасних випадків. Я дуже сподіваюсь, що буде розвиватися спортивний альпінізм, хоча для цього потрібні державні кошти, яких, на жаль, дуже мало. Завдяки комерційним сходженням ми піднімаємо статус і спортивного альпінізму. Про це починають говорити, і нас чують.
Чи реальним у перспективі є відродження національних експедицій?
– Я зараз займаюся організацією експедиції на Еверест, ми працюємо над цим вже півтора роки. Ми не змогли знайти спонсорів в Україні, хоча ідея проекту цікава. Зараз у нас є американські спонсори, спробуємо реалізувати це з ними цієї осені. Якщо будуть налагоджені зв’язки, якщо буде інтерес у спонсорів, будуть експедиції. Але для цього потрібна ідея не чисто спортивна, потрібна якась знакова подія для спонсорів. Тоді можна знаходити кошти і проходити гарні маршрути.

Г.В. Копейка на льодопаді Кхумбу, експедиція на Еверест 1991 року
То у Ваших найближчих планах – Еверест?
– Так, сходження на Еверест заплановане на осінь. Це буде масштабна експедиція. До неї ми ще будемо готуватися – є Гімалаї, Памір, Альпи.
Цього разу плануєте підійматися з киснем?
– Так, плануємо йти з киснем. У нас там велика задача від спонсорів, поки ми її не виконаємо, ми маємо бути живими. Деякі хлопці рвуться йти без, проте я точно не піду без кисню. Якщо у людини гарна фізіологія, вона нормально переносить висоту, то можна йти без кисневих балонів. У деякому плані це краще, бо якщо щось трапляється на 8500 з маскою чи редуктором, то ти не спустишся назад – не те, щоб піднятися.
Яка головна ідея цієї експедиції? Багато спортсменів беруть участь?
– Головна ідея – занести на Еверест прапор Америки, дуже великий прапор, 450 на 150 метрів. Він буде складатися з 13 стрічок, які треба буде розташувати поруч та сфотографувати, можливо, на Південному сідлі. Боюся, що це буде складно. На вершину ми сходимо окремо, чисто для зйомки це буде не схилі. Можливо, вмовлю зробити прапор поменше. Планується 7 альпіністів та багато шерпів.
Як, на Вашу думку, слід мотивувати людей займатися спортивним альпінізмом?
– Справа у тому, що комерційний альпінізм поступово може переростати у спортивний. Люди, які пройшли багато вершин у комерційних експедиціях, самі потім цікавляться спортом. Та сама Ірина Галай, Тарас Позній питали про спорт. Тарас минулої осені разом з Володимиром Рошко сходив на Манаслу. Рошко став чемпіоном України, а Тарасі – ні. Я йому кажу, ти не член Федерації, оформлюй розряди, займайся спортом, і теж будеш чемпіоном.
Коли люди досягли бажань, сходили на 8-тисячник, у них з’явиться бажання зробити спортивне сходження. Комерційні сходження популяризують альпінізм в цілому. Практика останніх двох років, сходження Галай і Яловчак це доводять… Минулого року на 8-тисячники зійшли 8 українців. Це доволі рідкісний випадок. Хай вони і не спортсмени, але інтерес до альпінізму та гір таким чином зростає.

Г.В. Копейка під час експедиції на Пік Леніна, 2017 рік
Чи посприяло спрощення розрядних норм для виконання альпіністських розрядів збільшенню масовості спортивного альпінізму?
– Недосяжні норми в альпінізмі – це неправильно. У нас у Харкові досить сильні альпіністи. У 1992 році я оформлював “Майстра спорту міжнародного класу”, і аж до 2008 чи 2010 року у Харкові не було жодного майстра спорту, тому що розрядні норми було неможливо виконати. З 2010 до 2016 року ситуація дещо змінилася. Сьогодні ми вручили посвідчення Євгену Тімко, до цього були Олександр Заколодній та Анатолій Оченаш.
З присвоєнням більшої кількості розрядів з’являється стимул займатися спортивним альпінізмом. За минулий рік та вже цього року ми оформили досить багато розрядів. Розрядні норми повинні бути адекватними часу. Наприклад, з пауер-ліфтингу за рік 50 спортсменів виконують майстрів спорту у Харківській області. Для альпінізму це, звісно, забагато, але повинна бути якась золота середина.
Якою зараз є ситуація з альпіністськими змаганнями, зокрема, безпосередньо у горах?
– Змагатися в альпінізмі – це, по суті, ініціатива колишнього Радянського Союзу. Після розпаду СРСР ми періодично проводили чемпіонати СНД, тоді ще під них виділялися кошти, а з 2012 року вирішили називати це чемпіонатами світу. Перший і другий чемпіонати були в Криму, я був їх директором. На першому чемпіонаті участь брали 5 країн: Україна, Росія, Казахстан, Латвія та Грузія. На другому чемпіонаті вже виступали 9 країн, долучилися Румунія, Іспанія, мали приїхати поляки та чехи, але відпали в останній момент. Але потім Крим відібрали, у 2014 році росіяни спробували провести чемпіонат самі, але участь взяли лише 2 країни – 9 команд з Росії та одна з Казахстану.
Минулого та позаминулого року я возив команду до Алмати. Перший чемпіонат казахи провели добре, на другий – полінувались зробити нові траси, усе зім’ялось. Ми домовились, що будемо вибиратися в Європу, я запропонував проводити або в Румунії, або у Високих Татрах. Стали думати, яка сторона буде проводити. Росія відмовляється проводити, бо президент їхньої федерації Волков не надто підтримує цей рух. По-друге, якщо проводитиме Росія, то мало хто поїде. Тому запропонували, щоб проводила Україна. Проводити мав я, але брати на себе відповідальність за проведення – означає, що цю справу треба фінансувати. Наш президент Симоненко завагався, мовляв, грошей немає, нехай проводить Росія. Росія відмовилась, тому цього року взагалі немає очного чемпіонату, лише заочні.

В гостях у Харківському клубі альпіністів, 2018 рік
Розкажіть трохи детальніше, як проводяться очні чемпіонати?
– Проводили по-різному. Є просто ряд сходжень, які треба здійснити. Останнім часом були варіанти у два етапи – спочатку відбір на коротких маршрутах 50-60 метрів, змагання зв’язок. Хтось виходив у фінал, де вже треба було здійснити якусь кількість сходжень, чи сходити максимум маршрутів за кілька днів. Пам’ятаю, дикий чемпіонат був у 2011 на Замін-Карорі (прим. Фанські гори, Таджикістан). Тоді давалося 9 чи 10 днів, змагалися у тому, хто зробить найбільше сходжень за цей час. Перепад висоти – 1200 м, усі маршрути – 6-ки, за день не проходяться. Люди спускались вниз, падали, помирали від втоми, і одразу лізли назад на маршрути. Усе проходило на межі, фактично марафон.
В Криму у 2013 році на другому етапі давалося 3-4 дні. В день ходили по 2-3 маршрути, на виснаження. Тоді наші та росіяни були у фаворитах, між ними точилося суперництво. Я якось вийшов на яйлу, вони лізли по паралельних маршрутах. Вилізають росіяни – вигукують матюки, хтось кричить, що зірвався, пролетів 20 метрів. Росіяни взагалі лазять навмання. На тому ж Замін-Карорі у них була 80-метрова мотузка, вони лізли одночасно, без зміни лідера, щоб швидше, заліза мінімум, майже не страхувались. Після цього одночасний рух заборонили.
Чи проводяться подібні чемпіонати деінде у світі?
– Проводяться фестивалі, в Іспанії регулярно, в Македонії, Хорватії. Це дещо інший напрямок, це масові заходи, їх спонсорують виробники спорядження. Організатори роблять великий табір, жеребкують якось маршрути. Дається або доба на сходження, або 3 дні. Судді майже не дивляться за учасниками. Але маршрути там зазвичай пробиті, учасники змагаються більше в лазінні. Учасників на таких заходах багато, гарний призовий фонд.
Наші спортсмени брали участь у таких фестивалях?
– Одесити їздили, займали щось на рівні призових місць. Одного разу якось зайняли 3-тє місце, здається. Поки що це незвичний для нас формат. Останнім часом ми теж називали наші змагання міжнародними фестивалями, у дужках – чемпіонат. Так краще з точки зору фінансування.
Яке Ваше ставлення до гірського туризму? Чи має він право на життя як окремий вид спорту, чи це пережиток радянського минулого? Чи можливим є об’єднання класифікації гірських перешкод для походів та сходжень?
– Я вважаю, що гірський туризм має існувати, тому що інколи туристи роблять такі унікальні речі, які альпіністи зробити не можуть. Спортом треба займатися по-різному. Навіть в альпінізмі зараз є речі, які важко порівнювати – висотний альпінізм, технічний та скельний. Є ще техніка альпінізму. Гірський туризм стоїть в лінійці цих родів діяльності в горах. Звісно, у ньому мають бути свої спортивні розряди, норми та звання.
У нас з гірськими туристами є спільні проблем та завдання. У Харкові ми дуже тісно спілкуємось з гірськими туристами, допомагаємо їм зараз у питаннях фінансування, в організації розрядних норм. Гірські туристи зараз проводять міжнародні змагання. Я думаю, що це прогрес, ми будемо разом вирішувати питання безпеки та травматизму в горах, це дуже важливо.

Зустріч з Г.В. Копейкою під час презентації книги Р. Месснера “Залишитися живим. Мої 14 восьмитисячників” у Києві, 2018 рік
– Розкажіть трохи про Ваші головні принципи підготовки до сходжень? Як правильно тренуватися?
– Для різних видів альпінізму – по-різному. Якщо це висотний альпінізм, у першу чергу треба тренувати витривалість. Це біг, велосипед. Треба мати акліматизацію, періодично ходити у високі гори. Якщо це технічний альпінізм, то треба ще працювати з мотузкою, гаками, тренувати техніку лазіння. Підготовка має бути багатогранною. Не менш важливо бути психологічно готовим до маршруту.
– Ви захоплюєтесь висотною відео-зйомкою, а чи не було у Вас бажання написати власну книгу?
– Колись я напишу книгу, можливо, після Евересту, якщо він вдасться. Поки що є багато іншої роботи, і не вистачає часу.
– Що побажаєте людям, які приходять в альпінізм?
– Як і будь-який інший вид спорту, альпінізм вчить досягати цілей. Ця риса характеру має бути у будь-якої людини, не лише у спорті. Її можна застосовувати у бізнесі, особистому житті. Треба ставити цілі та досягати їх. На перший погляд, вони можуть здаватися недосяжними, але коли наполегливо йдеш до цілі, засоби знайдуться.
Спілкувалася Аліса Покровська.
0 Comments

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

CONTACT US

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Sending

©2018  ФЕДЕРАЦИЯ АЛЬПИНИЗМА И СКАЛОЛАЗАНИЯ ГОРОДА КИЕВА

Log in with your credentials

Forgot your details?