Киевские альпинисты помнят…

12 лет назад назад Александр Ростальной, Горюнов Николай, Стрельников Юрий и Максим Польский не вернулись с восхождения на вершину Уллу-Кара. Это было 25 февраля 2004 года. Наземные поиски, просмотр с вертолета их не обнаружили. В горах несколько дней был сильный снегопад, сходили лавины…

goryunov1

Николай Горюнов

polskiy2

Максим Польский

strelnikov

Юрий Стрельников

rost1

Александр Ростальной

 

Комментарий
  1. Роман Усенко 1 год ago

    Випадково побачив цей пост. На цих фото зображений мій перший тренер з туризму Розстальний Олександр. Я знав Олександра і захоплювався ним. Він один з не багатьох людей, який залишили глибокий слід в моїй душі і одні з найкращих спогадів.
    Олександр з маленького містечка в Сумській обл, де не має гір, але його щире захоплення горами для багатьох його підопічних стало долею. Він зумів привити цю любов мені і ще багатьом людям, де які навіть заробляли собі на життя отриманими від нього навичками. Що ж про мне, то я не став альпіністом чи завзятим туристом, але відчуття радості, вміння цінувати гарні моменти, радіти малому, бачити прекрасне навкруги, цінувати дружбу і любити гори це в тому числі і його заслуга. Дякую Вам Розстальний Олександр.
    Мені згадалась смішна історія пов’язана з ним і моїм першим походом. Це було на весняних канікулах у 8-му класі. Пригоди почались з того моменту, коли я почав робити собі учнівський квиток, в мене не було фото потрібного розміру (3*4) і я взяв і вирізав своє фото з загального фото свого класу, батьки звичайно не булі в курсі, про вирізане фото вони дізнались набагато пізніше:) З ВЕЛИКИМИ вмовляннями вони мене відпустили і це був перший раз коли я їздив сам так далеко.
    Пригоди продовжились на одному з перевалів в кримських горах, де напередодні випав глибокий сніг і ми збилися з дороги. Вечоріло і наші тренери прийняли рішення ночувати в сідловині на камінні і снігу. Ми були страшенно змучені, мокрі і голодні. Дрова несли з собою і воду теж, але багаття щойно розвівши прийшлось загасити, бо ми знаходились в заповіднику і над нами періодично кружляв геліокоптер, що змусило наших керівників нервуватися. Тож ми дістали з «колобків» мокрі палатки і поставили їх на невеликих сухих ділянках на камені.
    А потім була вечеря… 1 консерва на двох. Мені випало ділити її з хлопцем, що був у рази два мене вищий і ширший. Він почав перший, з’їв лише трохи і віддав мені. Я запитав «Сашко, чого ж ти не їси свою частину» А він відповів «Їж все рівно я не наїмся» О так голодні, мокрі і на дикому вітрі ми «заснули». Прокинулись рано десь о 4.30-5, щоб швиденько спуститися вниз до обходу охоронців заповідника. Вітер вже вщух і перед нами відкрилась велична картина як з-за хмар, які вкрили Ялту і море піднімалось СОНЦЕ. Я тоді в перше побачив дугу горизонту і велич яку не описати словами. Сонце було таких грандіозних розмірів, які не бачив більше ніколи в своєму житті. Потім був затяжний спуск по молоку-туману. Повернення додому на третіх поличках з двома пересадками, бо нам продали квитки на поїзд якого не має (до сих пір не можу збагнути як таке могло статися). І не дивлячись на всі наші пригоди це одні з найкращих моїх спогадів. Дякую Вам О. Розстальний.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

CONTACT US

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Sending

©2017  ФЕДЕРАЦИЯ АЛЬПИНИЗМА И СКАЛОЛАЗАНИЯ ГОРОДА КИЕВА

Log in with your credentials

Forgot your details?